Її руки пахнуть ожиною...
її очі — смарагд нешліфований.
Всім здавалась вона надто сильною...,
в неї ж ночі сльозами раховані...
Її мрії — то трави некошені...-
у волошках густії тумани
і душа її тілом заношена,
її сни — то пекучіїї рани.
Все як завше... знов зорі вже сходять
і казок вимагають у неба,
світлом тьмяним нам скроні холодять
і ожину кладуь сонцю в треби.
Не згадають її неспокійную,
і смарагти згорять передчасно
її пісні... вірші елегійні...
пелюстками осипались рясно...
28.12.14
ожиновi мотиви...
© Copyright: Галина Недашковская, 2014
Свидетельство о публикации №114122806133
Свидетельство о публикации №114122806133
Рецензии