В йна багато забрала

І та душа, що так ніжно болить,
завмира від знемоги страждання.
Ти сказав мені лягти,  відпочить,
сам же під пулями справив мовчання.

Під небесною втіхою днів,
що в тих днях ти бачив малечу,
Що весь час мандрували в зірках,
В думках батьків обіймали за плечі.

Та коли ж ти припинешся, марна війна?
Забираєш життя відчайдушно,
ти ж не хочеш сказать,  що дарма
Що дарма в тобі любляться душі.

Ти ж бо не раз відбував на війні,
не раз пробачав біль утрати,
не раз розказав ти мені,
 як бігти на друга вперед з автоматом.

Не гай часу  , дарма, любий ти
 Щораз відшукай свою волю.
Не згадуй дивних часів, що були,
Де вбивали, залишали, калічили долю.

В стрімкому голоссі рабів,
що залишили правду назавжди,
і невпинний плач матерів,
що благали завершить розправу.

Ви ж бо лишилися геть,
Ті,  що покірно звались слугами.
Бодай, краще все так залишить,
Щоб не прийшлося іти кривавими стежками.

Не смійте вірити ви їм
Не каплі геть не заслужили,
Сотні ж героїв і сотні забуттих життів,
Полягли, захищаючи їхні нікчемнії долі.

Ти залисся,  побудь серед нас,
Молодче,  загиблий солдате,
Заспіваймо славу і честь,
Тобі єдиному: друже і брате.


Серед маяття вони втрачали спокій і життя...