Небо горить за небокраем

Небо горить за небокраєм,                Мовчиш.Сміється грім до небокраю,
Та й тихо полум’я згорає.                Дощами день спонаряджає.
Парує туманом роса…                Лиш! Квітуче поле,трава гола…
Ой леле,он яка краса.                Блистить,вмивається навколо.

Чудує небо,гонить хмари,                І п’є мов сон, з чашок-квіток,
Ягнят пасуться там отари.                Ковток,іще один ковток.
Кругом поля,також ліси,                З тобою в полі,серед квітів,
Не йметься віри…До краси!                Духм’яно пахне теплом,літо.

Звернусь…Вдихну на повні груди,            А ти не спиш. Гуляє вітер
Там звіробій цвіте повсюди.                Гойда ромашки,білі квіти.
Плете доріжку он шпориш,                Обняв за плечі та й мовчиш,
А ти сидиш,сидиш,сидиш.                Прикрив повіки,дощ-краплина.

І усміхаєшся лукаво,мені…                Ніч промайнула мов хвилина,
Хатки сміються цегляні.                В цілунках очі,щоки,ніс.
Сміючись вікнами-очима,                Після дощу,сміється ліс,
А в мене погляд за плечима…             Проснулось сонце,ніч спадає.

Чийсь зупинивсь.То ти!                Стрічає ранок,смутком сяє….
Цвіти красо! Цвіти…цвіти.                І погляд твій,піднявсь мов крила.
Маниш дурманом,маниш,маниш,                Летить кохання мов вітрила…
То відвернешся,то поглянеш.                Що погляд ніс.