Не береги печаль осеннюю

Прости меня, что очень часто
В простор одинокой ночи
Я шлю тебе, как ромашки  -
Вот эти печальные строки.
Признаюсь, в том, что наболело,
В том, что и теперь болит.
В том, что смолчать я не сумела,
И  уж не стоит говорить...
С дикой грустью отодвигаю
Жизни безмолвной страницы,
Осенним листком провожаю -
Письма... Летите, как птицы!
Я вижу, как ты их читаешь.
В вихре суеты повседневной,
А потом долго их собираешь,
Прячешь в шкатулку, наверное.
Не береги, ты, печаль осеннюю,
Моих мыслей незримую рать.
Пусть в тумане, дымкой синею
Вместе с ветром ни улетят.

Написані листи...


Пробач мені, що дуже часто
У простір ночі-самоти
Я шлю тобі, немов ромашки,
Оці написані листи.

Звіряюсь в тім, що відболіло,
І в тім, що й досі ще болить.
У тім про що мовчать не сила,
І вже не варто говорить.

Я з диким сумом погортаю
Життя безмовні сторінки.
Й осіннім листом відлітають
Оці написані листи...

Я бачу, як ти їх читаєш
В буденнім вирі суєти.
І довго потім зберігаєш,
Та їх не треба берегти!

Не зберігай той сум осінній,
Моїх думок незриму рать
Розвій туманом світло-синім,
Пусти за вітром, хай летять...

Тебе засмучувать не стану,
Та тільки в тому суть буття,
Що сум і радість завжди поруч
Ідуть за нами все життя!!!

Тому пишу тобі в надії,
Що щирим серденьком своїм
Мої печалі зрозумієш
І тим розділиш їх навпіл...

Та тільки годі сподіватись,
Не хочеш відгукнутись ти.
Й зіркками на світанку згаснуть
У простір послані листи..........


розмістив  Півторак Юлія
Вірш про кохання № 5488