…Утомою вулиць вітер плететься,
в гомоні тихім, то краплі дощу
музику ніжну вистукують серця,
в тій невідомості мрій досхочу.
Вітру, дощу підставляю обличчя,
небом за піснею слідом лечу,
падаю в землю, а не зупиниться,
сльози виплакують долю-весну…
Краще б не знати ні болю, ні горя,
миті життя швидкоплинні цінить,
витерпіть все у Любові до Бога,
і між людьми, як вовками не жить…
А як краще?..
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114122501815
Свидетельство о публикации №114122501815
Рецензии