Рілля
У безмірі полів, в підхмар*ї синьоокім
Важка рілля, мов доленька лягла.
Свята, як віра і, мов біль глибока
Руками краю неба досягла.
Всмоктала в себе кров і піт гарячий
І далечінь,що млосно білить слід.
А плин років далекий і незрячий,
Мов день,що швидко лине у зеніт.
Ідуть діди за плугом статні й дужі,
Летить їх пісня в сонячну блакить
І давлять руки лемеші натужно,
Щоб стиглий колос вчасно змолотить.
Живе рілля солоним потом вмита,
Лежить, як море, що без берегів
Зцілована дощами,соковита
Потужно диха в горизонт віків.
Свята рілля у таїні любовній,
У громовицях віщої весни
,Ти годувальнице,моя широка доле,
Ввібрала в себе предків голоси.
Тут у тобі спочила пуповина
Мого життя зі щастям на вітрах.
Із тебе проростає Україна,
Як та волошка в золотих житах.
***
© Copyright: Татьяна Шугар -Благодарна, 2014
Свидетельство о публикации №114122408558
Свидетельство о публикации №114122408558
Рецензии
