Мій бідний і згорьований поете!
Це не рядки, о ні!- це так кричить душа.
Її стражданням присвячу сонета,
І болю, що її не залиша.
Мій бідний і згорьований поете!
О, чом печалив ти своє чоло?
Чому ти загубився в світі нашім? Де ти?
Чому самотньо так тобі було?
Мій бідний і згорьований поете!
Твоя душа палала у вогні,
І жар цього вогню сягав до неба,
Те полум'я палало і в мені.
Мій бідний і згорьований поете!
Чи смію я сказати про любов?
Про невловиму, наче хвіст комети,
Про ту, що ми колись відчуєм знов?
Мій бідний і згорьований поете!
Твої вірші лишилися мені
На пам'ять про кохання і про те,
Що мали ми найкращі в світі дні.
Поету
© Copyright: Маричка Минисова, 2014
Свидетельство о публикации №114121905017
Свидетельство о публикации №114121905017
Рецензии