«Дізнайся те, що так бажає твоє серце;
Відкрий життя у погляді чужих людей;
Співай, поки душа не згасла майже,
І будеш правити знанням живих тіней.»
Ці верхні строчки я почула від людини,
що зраду не чекала від усіх.
Але й ніколи не здавалася, й донині
рятує все – і погляди живих.
Тепер рятунок лиш знайдеш у слові,
що вибито на камені душі.
І я ніколи не почую цього знову,
вустами тими, що давно уже зійшли.
Слова твої – це сенс життя віднині,
які для тебе залишилися скарбом.
Тепер стою я тут, біля могили,
напроти напису столітнього твого.
Не знаю, що сказати і що буде;
Бо ти померла від любові тих чужих,
яким ти відкривала своє серце,
для того щоб душа не згасла вмить.
Перед тобою стою я на колінах,
із залишками крейди у руці.
Я написала епіграму тут єдину,
яку зітре наступний дощ вкінці.
Забуте
© Copyright: Стана Корн, 2014
Свидетельство о публикации №114121804780
Свидетельство о публикации №114121804780
Рецензии