Когось слова-безхатьки годують щастям, мрією…
Хтось знаходить собі дорогу в просторі часу
Спливаючого за обрієм, із малюнків долі
На долонях-картин буття...
А вітер-двірник мете наші думки, немов грається,
І ми ледве встигаємо наздоганяти свої тіні,
Ловити прозорий час-Дух
Наповнений ілюзіями…
Коли падаємо у сутінь нерухомої безодні –
Ми сліпі і без свідомі гравці у хованки
Із темними силами небуття…
Але ніяк не жертви!..
Щоденний візитер-Пам’ять дарує нові мрії,
Пригощає солодом Щастя душі,
Напуває кров’ю пристрасті
Голодні на Любов серця…
Час не зупиняється і продовжується Життя!..
Коли блукаємо лабіринтами невідомості
Прагнемо світла, бажаємо мати крила,
Щоб летіти на Світло-знань
У розчинені вікна будинків,
У яких живе страх і лють
До дратуючо-нав’язливого
дзижчання комарів…
Звiльнення...
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114121801968
Свидетельство о публикации №114121801968
Рецензии