Щит любовi!

Хмарами нависли сірі думи – безутішні:
Горе червоніє, де кровить сердечна рана.
Скільки ще з'їдатиме зажерливе чекання
Нервів… Скільки буде грохотіти, де ж та тиша?

Трупи…
Тільки трупи,
люди щезли?
Показились?
Ходять автомати – не живі, вбивають душі…
Всі, напевно, всі ми вже у розумах недужі…
Сила – то не вбивство,
бо любов – є справжня сила!

Як же ми тримаємось за землю українську!
Любимо не гроші, депутатів, президента.
Кожен сантиметр потрібен нам, тому шодень там,
Де на сході пекло, за коханих гине військо…

Чорними хустками принакриються матусі,
Гарні молодиці овдовіють надто рано,
Діти без татусь на ноги дужі швидко стануть,
Тільки б не озлились…
                У житті потрібні друзі

Всюди, де б не жив, де б не проклав свої стежини.
Нації – замки,
а всі ключі тримає влада?
Вже вона безсила!
Не проб’ють чуттєвість «гради»,
Щит любові – захист для моєї Батьківщини!

Гнівно хтось кричатиме: «Самі себе вбивають!»
Та болить не слово –  всім кровить сердечна рана
Ніжної країни України... Перестане,
Як розкриє крила МИР від краю і до краю!