смертожизнь

смертожиття


Торкнутися долонею до криги...
В очах ясниться, вітер стрімко віє,
так близько і водночас так далеко,
слова із вуст. початки нової надії.
реальним світом полонені наші мрії.
ми всі загинем.

Дихаючи надто тяжко,
я залишаю своє тіло за-для інших вражень,
для нових думок, поглядів та світобачень.
скоріш лишаю все те зле, щоб більш його не бачив,
у інших вимірах, у просторах відтінків,
там де немає часу. не цокотить годинник.
бувало й краще, та все ж це трохи лячно.

Мить.
Підйом.
Портал.
Астрал.

Вдихаю сотні мелодійних почуттів,
наповнююся ними, наче кулька - і тримаюсь...
аби не випустить з долоней своє серце,
що зовсім ще недавно били тонкий лід,
і кров потворно омивала мої очі.
Мабуть, все ж думав - здогадаюсь,
коли б міг кожен з нас покинути цей світ.
навколо мене вирій дивних пташок,
щебечуть радісно "о диво, він живий",
здригнуся болісно я від розряду в груди...
захопить вихор. віднесе униз.
прошепотів весь Всесвіт "ти житимеш ще довго
настане мить, коли піднімешся до нас,
та тільки не сьогодні" - голос вщух безкрайній.
наступний раз вже буде як останній...

Мить.
Підйом.
Портал.
Палата у лікарні.
Стоп-сигнал.

Можливо й схильний я до папіросів та оман,
та мої сни - часткова правда. лиш малий обман,
що справжня правда гірша від усього буде.
Не фантазер я,
Не поет.
Я просто наркоман.
І мені байдуже,
що на теє скажуть люди.


16.12.14