Мама...

Нині в нашому світі все досить просто:
Немає айфону - зникни з очей, не займай простір,
Немає крутих шмоток - ти як загнаний у клітку звір,
Всі на тебе тикають пальцями "Дивіться,
він не пройшов у верхній світ відбір".
Які ж ви тупі блазні, огляніться ж навколо,
Ви ж сьогодні своїми думками не можете зіграти соло!
Залежите від народу, що ходить довкола,
Як ті ягнята у стаді бігаєте по колу.
Треба вже нарешті вам всім зрозуміти,
Що ті всі шмотки, айфони та інше - то матеріальні ліміти...
Жах, подих смерті - вічне слово "Мама" прошепотіти,
Натомість почути кромезну пітьму...
І зрозуміти, що немає більше тої людини,
Яка дала тобі життя, виростила душу дитини...
Краплі життя падають на холодну землю,
Раптом почути голос із серця
"Не хвилюйся, вічним сном я сплю,
Тебе тепер я буду довіку оберігати,
Радіти за твоє справжнє кохання, душевні рани зашивати.
Просто знай, що я завжди буду поряд"...
І ти відчуєш її погляд і підеш уперед,
Не бачучи перешкод...
Взявши із собою свій рідний, в'язаний мамою плед...