Вона стояла, мов якась скульптура,
Немов не мала серця і душі,
Немов пісні – уся її людська натура,
Їх зачаровано співали спориші.
Вони вже є, і їх уже співають.
- Спасибі, дівчино, у світ що принесла,
Проте у саме серденько вражають
Митця такі от дії і слова.
Як плагіат, або нерозуміння,
Або слова, що в душу нам плюють,
Немов поезія - то застаріле,
Нове нам Інтернет і роботи несуть!
Та не сумуй, оспіваний Тарасе,
Твоя робота так не пропаде,
Багато в Україні є поетів,
Що як утнуть, за душу аж бере!
Маруся Чурай
© Copyright: Юлия Забияка, 2014
Свидетельство о публикации №114121607836
Свидетельство о публикации №114121607836
Рецензии