На тілі не видно рани,
А на Сонці немає плям,
Я жила собі тихим – тихим,
Та таким солодким життям.
Це було мабуть аж в дитинстві,
Коли майже проблем не було,
День тоді починався іскристо,
Роздавав усім людям тепло.
Та летіли велично роки,
І прийшла зрілості вже пора,
Аж тоді зрозуміла я дійсно,
Що минуле я вже віджила.
Будь, існуй, вір людино в майбутнє,
Прокидайся, звеличуй свій день,
Я пишу, бо не можу інакше,
Напишу може пісню з пісень…
Я пишу
© Copyright: Юлия Забияка, 2014
Свидетельство о публикации №114121607644
Свидетельство о публикации №114121607644
Рецензии