Силуети

КП
Потім,
тепер –
не час.
Не зараз,
а колись пізніше...
Відкинувши себе від себе,
Скоро ми станемо силуетами,
Відголосками власної пам’яті,
Стертими плямами почуттів,
Тимчасовими, у межах років ста...
Раптовими й швидкоплинними згадками-асоціаціями напомацки,
Так, поміж іншим чимось іще більш вагомим:
Найважливішим у часі та просторі,
але найбезглуздішим мотлохом у вічності...
Залізним дзвоном задзвенить наше собі страшне «ніколи»...
Ніхто повік і не згадає, бо зникнуть всі про нас сліди...
Ще?
Може, зустрінемось десь іще...
Там, поза межами вічності,
Раптом відчувши твій погляд,
Мовчки тебе запитаю поглядом:
«Чуєш? Це ти?»
Щось випадково згадаєш,
Та пересилиш не згадувати,
Очі убік відведеш,
Не обернувшись, підеш,
Зникнеш назавжди...
А я...
Я подивлюся услід
І так захочу по-іншому...
Або хоча б зазирнути
у те,
Де все зовсім не так.
У те,
Де так, як мало б бути.
15.12.14
https://www.youtube.com/watch?v=re6uqCBblHk