Стою на узбіччі, поруч стоять якісь банкомати,
Читаю надпис: "Купляєм душі як музейні експонати".
Перед ними черга, аж до небесних вітрил,
На спині кров'яні сліди вирізаних крил.
Хтось із грязі в князі, хтось навіть навпаки,
Весь світ запам'ятає смерті різні ці смаки.
Ім'я Хайдар вже стало таким для всіх знайомим,
Завжди поряд, було чимось потаємно духовним.
Для когось жартом, а для когось заздрісним жахом нестерпним.
Дивне бажання відчути на собі те, що він відчув,
Як у шкурі птаха безкрилого серед койотів побув.
Але не зламати кулаками того, кого життя не зламало,
Ніщо не зруйнує цю людину, всього буде тут замало.
Треба тупо йти вперед, без всяких "але" або "чому",
Це та душа, яка освітлить будь-яку жорстоку пітьму.
Подихом життя допоможе світу цьому зрозуміти,
Заради чого треба далі йти, що треба цінити і любити.
Хайдар
© Copyright: Богдан Смоляр, 2014
Свидетельство о публикации №114121400349
Свидетельство о публикации №114121400349
Рецензии