Вставай, моя земле, вдовиная мати,
Своїх козаків серед степу ховати...
Як сліз бо нема, голоси: «Мій козаче!»
А небо, хоч зимно, дощами заплаче!
Вставай, загорнися у свитку подерту,
Гукай на всі груди: "Ой, сину мій, де ти?"
І, може, Син Божий із неба почує...
Тоді по-сирітському вдвох заночуєм
У полі, я стану тебе зігрівати
І тихо співати: "Спочинь, моя мати..."
Назавтра піднімемось. Буде субота.
Звичайна, не Божа... Підем до роботи.
Правдивих братів народи мені, мати!
Бо треба, щоб було кому нам зростати…
Правдивих синів народи, чуєш, мамо!
Щоб сонце у розпачі з неба не впало!
Вставай, моя земле, вдовиная мати...
© Copyright: Хелена Фисои, 2014
Свидетельство о публикации №114121208756
Свидетельство о публикации №114121208756
Рецензии
До слёз. И под стихом всё прочитала. Даже говорить трудно.
Алла Липницкая 15.12.2018 20:35 • Заявить о нарушении
Алла Липницкая 15.12.2018 20:35 • Заявить о нарушении
я люблю мову, писать на ней... она сама по себе уже трагическая... очень сильно звучит!
Хелена Фисои 15.12.2018 20:37 Заявить о нарушении
Хелена Фисои 15.12.2018 20:37 Заявить о нарушении
На это произведение написано 11 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.