Коли людина засинає,
Душа від тіла спочиває,
Летить в нічний, безмежний край,
У надземнИй, небесний рай…
Тож як проснешся рано вранці,
У надолуженім світанці,
Відкривши очі – постривай –
Раптово з ліжка не вставай…
Душі потрібна лише мить,
Вона зі сну твого летить…
Згадай, наснилось що вві сні,
Те буде віщим сном тобі.
Колись і я, у вирій ночі,
Лише закривши карі очі,
Разом з Душею - відлечу –
Залишусь в небі – до схочу…
Безмежний край
© Copyright: Валентина Тараненко, 2014
Свидетельство о публикации №114121210112
Свидетельство о публикации №114121210112
Рецензии
Забавно и поучительно! Теперь известно, то у Вас карие глаза.
Юрий Богорадный 24.12.2014 15:09 • Заявить о нарушении
Юрий Богорадный 24.12.2014 15:09 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.