Я хворий знов

Не будь у відчаї, ти не один такий у темнім куті світу
Стрічаєш ранок і ревеш, як той туман, що капає із моноліту,
Омитий тугою і рідким смутком днів й імен.
Ти не один такий, що ледь тримаєш за перила
Спускаючись у нори для метро повні ядухи і людей
Що як скелети споминів минаючи на крилах
Чимдуж тобі несуть бридкий коктейль
Ненависті болючої і сильної печалі
Бо захворів давно і навіть темноти не помічаєш
І я не говорю про сонячний вогонь,
Давно він не горить уже для тебе.
Ти не один такий, стоїш у чорному вбранні посеред будня зранку
І просиш латте, хоч любиш з цукром пить,
Але важливо геть не це, що ранок мрякою й серпанком
Тебе не поверне до жизні навіть він
Бо тут твій друг скорбота й дикий відчай
Твого минулого тримісячного дива, і все життя неначе в тому прожилось.
Такий короткий відлік часу, і зроблено немислимо багато
І по приїзду знову захворів.
Чекай, лікуйсь, хоча немає курсу-інтенсиву
Ти захворів, а далі треба жить.
Мені здається що захворів я вже надовго, температуру досить важко збить
І я такий примхливий й  слабкий, що леть тримаюсь щоб дожить
Останньої хвилини і побачити все щастя
Коли якогось так бажав, і зараз, думаю, в яке б я вп’явся
І геть нікому б не оддав.
Забив би все живе і випалив до каменю
Бо за своє треба стоять і берегти
Щоб потім не кусати ліктів і не плакать
І босим по снігу не йти.