Лист до народу

Був час, коли казали, що сьогодні ми маємо так любити і поважати один одного, як жодна нація в світі цього не робить. Хочеться вірити, що про ці слова не забули, проте не приязнь і лайка за спиною є, це кожному добре видно. Хіба що дурень не знає, як до нього ставляться.
Я чув і знаю кого недобрим словом згадують, кого забувають. Я знаю що і моє ім’я не добре може згадуватись. Проте я намагаюсь зрозуміти чому так? Чому ви один одного цькуєте?
Відповідь є, це просто думки в нас різні. Тут немає нічого дивного. Різна поведінка і ставлення до речей, різне сприйняття світу, але ми досі не навчилися поважати думку інших людей. Ми не можемо жити в демократичному суспільстві без поваги та розуміння.
Не зважаючи на сум цього тексту, я знаю одне, мета в нас одна. Це сильна, незалежна, та демократична Україна.
Час від часу нам не вистачає сил щоб виконати обіцяне, або просто забуваємо, або не вистачає відведеного сипучого піску в пісочному годиннику.
Не обіцяйте, не соромтеся пояснити чому не можете того чи іншого, і врешті решт, навчіться поважати, розуміти, та любити. Мета в нас одна і справа в нас свята. Слава Україні.