Яка сумна ця осінь пізня,
В ній вітер жухлим листям шарудить,
Дерева роздяглись, як в злиднях,
Дощі відпочивають, лише мить.
Вологий день, похмурий, сірий,
Самотністі в душі кипить сльоза,
Лечу за птахами у вирій,
В зболіле серце сумнів заповза -
Яка мене чекала б доля
У тій чужій, далекій стороні?..
Там гарно, та душа в неволі
Все рвалася б до рідної землі.
Там любі діти і онуки -
Я серце відігрію біля них,
Та знаю, що для мене мука
Не бачити оцих дощів сумних,
Осінніх днів у ріднім краї,
(Минула, майже, осінь золота!..)
Розлука навпіл серце крає,
Не листя падало - мої літа.
Яка сумна ця осiнь пiзня...
© Copyright: Татьяна Ахинько, 2014
Свидетельство о публикации №114120805727
Свидетельство о публикации №114120805727
Рецензии