Було це в т часи далек

Було це в ті часи далекі
був Імператор ще на троні
і марш слов’янки грали вперше
музики прямо на пероні

війна всесвітня гуркотіла
і полихала у Европі
чоловіків  перемоловши
Мов у бурхливому потоці

мій дід славетний був козаком
Георгіївським кавалером
підесаулом і рубакой
людиною дуже веселим

на фронт пішов залишив вдома
він чотирьох своїх малаток
що вже потроху розуміли
двох хлопчиків і двох дівчаток

залишив на дружину хату
на коня вскочив він зухвало
малі загомоніли –«тато»
 в повітрі вже біда вітала

свій перший бій він пам’ятав
як кажуть в крихітних дрібничках
і то як друга поховав
на полі бою у Криничках

в шпиталі рани лікував
і як воно ото ведеться
сестру медичну покохав
романом те безглуздя зветься

два місяці, чотири дні
вони кохалися без тями
а на війні як на війні
луна не добрими вістями

виписуючись він сказав
що знов повернеться до неї
ще довго плач її лунав
мов понад залишків Помпеї

а потім всю війну пройшов
і більш в шпиталь на повертався
лише у сні до неї йшов
і сну тому не опирався

коли до дому прискакав
дізнавсь - дружину поховали
на цвинтар він покрокував
їй виложив свої медалі

а з роком і про медсестру
почувши, що в шпиталь далекий
влучив снаряд, її руку знайшли
в посадці де лелеки

і все життя він крокував
вдівцем аж до тіей хвилини
поки Христос на запросив
його на свої іменини

Він виховав своїх дітей
кохав до болі слів Вітчизну
сумує в церкві Іреней
замовим дідусеві тризну