Так хочу прокидатися вночі
І чути голос тиші за вікном –
Щасливу тишу, просто, без причин,
Щоб всі жахіття виявились сном:
Оці півроку вибухів, смертей ,
Пекельні муки сивих матерів,
Оці вінки і труни їх дітей –
Їх орликів, іх голубів…
Так хочу, щоб весільні сукні
Вдягали знов красуні юні,
Щоб соколи красиві наші
Зняли назавжди камуфляжі,
Співали, мріяли щосили,
Коханих на руках носили!
Так мрію, щоб зростали діточки:
Дівчатка та маленькі козачки,
Щоб розквітали наші роксолани
І юнаки у світі були знані
Звитягою, характером, любов’ю
До цих країв, що поливали кров’ю
Батьки й діди… І знову ллється кров
Ровесників їх юних… Вкотре… Знов…
Так, знов до скону б’ються юні леви –
І знов натягнуті нам струни-нерви,
І знову лине стогін-плач душі:
«Господь! Спаси дітей і збережи!»
Донецьк, 30 листопада 2014 р.
Так хочу
© Copyright: Виктория Барановская, 2014
Свидетельство о публикации №114120310165
Свидетельство о публикации №114120310165
Рецензии