Батьку, вибач мою душу,
Розум був в ту мить не мій.
В цьому я зізнатись мушу,
Бо ж утратив шлях із мрій.
Шлях, що вів лише угору,
Що кував мій сильний дух.
Шлях не мав отой позору,
Бо з ним мав я завше слух.
Там, де ночі мої сніжні,
Місяць завжди є без зрад.
Там, де сни мої розбіжні,
І планет моїх парад.
Там, де брав твоє натхнення,
В полі жита біля рік.
Я прошу лише прощення,
Що втрачав себе не рік.
Що забув усе на світі,
Хто я є і ціль свою.
Та повстану я в розквіті,
І тебе про це молю.
Я нащадок твій, я вільний,
Справжня є моя душа.
Образ наш як завжди спільний,
Всіх думок один стожар….
Прощення
© Copyright: Василий Лембак, 2014
Свидетельство о публикации №114120209049
Свидетельство о публикации №114120209049
Рецензии