Не питай, будь ласка, чому босоніж
По стерні колючій, так нестерпно,
Розрізає шкіру, як сталевий ніж,
Виснажене тіло вже отерпло.
Покосились навіть вікові дуби
Під шаленим натиском… Та й годі.
Світло у тунелі, чи в кінці труби
Так і не наблизилось відтоді.
Промайнула, як не було, їх весна,
Не буває вогнища без диму,
Кожен зачерпнув собі свого сповна,
Бо чомусь не думали про зиму.
Пізно повертатися, минув той час,
Довгими, холодними ночами,
В батьківських оселях навіть вогник згас,
Дикі жарти з грішними речами.
Не питай, будь ласка, де небес блакить
Аж до обрію над стиглим житом,
Ну, навіщо та весна, коротка мить,
Над гніздом, лелеками не звитим.
Не питай
© Copyright: Кара Курт, 2014
Свидетельство о публикации №114113004743
Свидетельство о публикации №114113004743
Рецензии