Був просто вечір, і якщо відверто -
нічого незвичайного навкруг:
спадали помаранчеві конверти
осінніми цілунками до рук.
І раптом стало гаряче, як в пеклі,
і щось не те, і щось було не так:
так відчувають звірі небезпеку,
так помирає слово на вустах.
Здавалось - небо падає під ноги,
сльозою затерпаючи в очах...
Це ти стояв по інший бік дороги,
і загоралась пам'яті свіча.
Текла гарячим воском просто в серце,
розгойдуючи спогади на дні,
й минулого мого розбиті скельця
осіннім листям падали до ніг.
А ти стояв, такий чужий, навпроти,
і пам'ять била в груди - як же так?
Для когось ця дорога в десять кроків,
для нас з тобою - розміром в життя.
І гасла кожна зірка на льотУ,
і щось шкребло і дряпало у серці.
Це вись губила зоряну сльозу
за тим, що вже ніколи не вернеться.
(с) Надя Ковалюк
Чужий
© Copyright: Надя Ковалюк, 2014
Свидетельство о публикации №114113000217
Свидетельство о публикации №114113000217
Рецензии