Уяви мене і назви мене
Так, як зватимеш наодинці.
Затягни мене, в темінь вимани,
Розітни мене на папері.
Я щодня народжую привидів,
Як то личить пристойній жінці.
Проведи мене, вийди, виведи, -
До метро. Обережно, двері…
(обійми мене і звільни мене!)
Я не в стані сміятись вголос:
Я твоїм захлинаюсь іменем,
Я ковтаю тунельне мрево…
Рушники, ручники і поручні,
Тнеться тиша тендітна – колесом.
І усе здається, що поруч ми,
І наступна буде кінцева.
Кiнцева
© Copyright: Анна Шамко, 2014
Свидетельство о публикации №114113010594
Свидетельство о публикации №114113010594
Рецензии