Евген Маланюк. Из летописи

1
                Пришедше на западь солнца,
                Видъвше свъть вечерний.

                Из Чина Вечерни

На запад солнца выйдя к чёрным травам,
Вечерний свет увидевший - ослеп.
Силезия, Мазовия, Морава -
Тяжёл там труд и так же горек хлеб.

И сердце там давно подобно жертве,
И смех давно забылся и угас,
И даже под крылом незримой смерти
Не ведаешь про свой последний час.

В слезах глаза я закрываю, сникнув,
И пламя, что светило по весне
Зову...
        И обезглавленная Ника,
Как фурия, проносится во мне.

2

Нельзя промедлить ни мгновенья.
Поднялся ветер пустоты.
Апокалипсиса виденья
На нас взирают с высоты.

Открыт простор, где светят звёзды
Для смертоносных летунов.
Блуждай, блуждай в земной коросте,
Гнев превращая в горечь слов.

Вникай в слепой остаток доли,
Что непреступна, как стена.
А в слепоте зловещей воли
Свободно реет сатана.

Отягощенный злом блуждает
В державе зла.
И меж руин
Добро бессильно умирает,
И гибнет мать, и гибнет сын.

3

Он иль не он? Не угадаешь. Часто
Меняются обличия. Как спич
Его понятна речь, она - цветаста.
За пряником привычно щёлкнет бич.

Без остановки может этот хрыч
Трепать вам нервы в качестве лекарства,
В конце концов поймёт, что хватит, баста,
И вот он снова - добродушный сыч.

И всё начнёт сначала. Сменит тон,
И очи заведёт - такой лощёный,
И даст понять, что деятель, масон,
К тому ж - всезнайка, меценат, учёный...

И речь уже про доллары и кроны,
И всё доступно - визы и кордоны.

4

Казалось - в гору тропы не легки,
Спускаться легче...
Страшная минута:
Не радость, а мучение - стихи,
И подвиги за нас творит Иуда.

...Чиста земных страданий глубина,
Прозрачность родниковая купели -
Как Родина чужбина нам дана
Пустынная от самой колыбели.

Чадит огонь - то вспыхнет, ты замрёт -
В шатре по окончанию работы,
Акриды на вечерю, дикий мёд...
Вот и вся радость скудная Субботы.

5

Даже розы цвести не хотели,
И не пели тогда соловьи,
И на небе комет метели
Не чертили знаменья свои.

Да и вряд ли б мы их прочитали -
Время страха пришло:
В переулках выли шакалы,
Поджидало слепое зло.

И таращилось хищно веко,
Прогрызая покой в тоске,
И взрывалось смертельное эхо
В ослепительно-адском венке.

6

Опустилось небо на дорогу,
Задержало страшный свой полёт.
Эту беззащитную тревогу
Не постигнуть веку, что придёт.

Той тревоги сладкую отраву -
Приближенье смутного конца -
Не узнают те, кто примут славу
В позднем свете смертного венца.

Лишь библейским словом можно высечь
На пустынном камне, словно бред:
Те пустые, выпитые выси,
Тот безбожный, умерщвлённый свет.

7

О, современники, где взять отваги,
Где слов найти из желчи и огня,
И на какой в сердцах излить бумаге
Потомкам этот ад слепого дня?

Тогда весна познала тьму рассвета
Под плач дождей, под судороги бурь,
Как в судный день звучали трубы лета,
И голым страхом щерилась лазурь.

Июль вздымался в отблесках багряных
И душно гас, и загорался вновь,
На алых розах, как на свежих ранах
Под диким солнцем запекалась кровь.

И выли гунны, и текли татары,
И содрогалась сникшая земля,
И небеса сосуд безбожной кары
Излили на жилища и поля.

О, современники мои немые,
Как разбудить глухих? Где ж я возьму
Старозаветный жар Иеремии,
Чтоб осветить пролившуюся тьму?

8

                И если сатана сатану изгоняет,
                то он разделился сам с собою: как
                же устоит царствие его?
                Матф. 12.26

Призываю помощь Господню
(Пусть убого моё ремесло) -
Бездна бездну кличет сегодня,
И зло порождает зло.

И зло бушует, как ливни,
И зло пожирает свет...
Помоги остриём любви мне
Выполнить твой завет.

Перевод с украинского


Євген Маланюк

З літопису 

1.

                Пришедше на западъ солнца,
                Видівше світъ вечерній.
                З Чину Вечірні

На западъ солнца з костуром прийшовши
І світъ вечерній видівше  — осліп.
Тироль чи Шлеськ, Морава чи Мазовше —
Чорства там праця і гіркий там хліб.

І серце там давно віками зжерте,
І усміх там давно зів'яв і згас.
І навіть ти, недовідома смерте,
Там — між годин — умовний маєш час.

Заплющивши заслізені повіки.
Все викликаю весни осяйні
Юнацьких літ...
І безголова Ніке,
Як фурія, проноситься в мені.

07.03.1944

2.

Не зупинитися. Жене бо
Безмежний вітер пустоти
І апокаліптичне небо
Мовчить над долом самоти.

Блакить порожня — тільки простір
Для бомбоносних літаків.
Мандруй, мандруй в земній корості
І гнів перетворяй у спів,

І уникай сліпої долі
Що необорна, як стіна.
В зловісній порожнечі волі
Без меж ширяє сатана.

Лиш злом озброєний блукає
В державі зла.
І між руїн
Добро беззахисне зникає,
І мати гине, й гине син.

08.03.1944

3.

Він чи не він? Не зрозуміти.Постать
Імлиться і двоїться умлівіч.
Розмова — раз ускладнена, раз проста
І після цукру — на хвилину — бич.

А спостерігши, що — не легка річ,
Без відпочинку буде нерви хльостать,
Аж поки пересвідчиться, що доста.
Тоді він знову — добродушний сич.

1 спробує ізнов. І змінить тон.
І навіть зручно звогчить зимні очі:
Мовляв — діяч, мандрованнй масон,
Понадто — вчений, меценат, книґбчій...

І ось уже доляри, фунти, крони,
І досяжні всі візи й всі кордони.

08.03.1944

4.

Здавалося, іти нагору гірш,
Ніж підгору тепер ступати.
Злуда!
Бо муку, а не радість родить вірш
І подвиги довершує нам — Юда.

...Земних страждань трисвітла глибина.
Ясний прозор джерельної купелі —
Ось вечір, що рокує чужина
Мандрівникові людської пустелі.

І вогнищем осяяний намет
По спеці цілоденної роботи,
Акріди на вечерю й дикий мед —
Вся вбога радість скудної Суботи.

11.03.1944

5.

Троянди тоді не квітли,
Не співали в гаях солов'ї
І на небі кометні мітли
Не писали пророцтва свої.

Та й пророцтв би тих не читали —
Не до пророцтв було:
Вулицями вили шакали,
Чатувало безоке зло.

Всюдисуще й гидке — несито
Прогризало тишу тонку
Й вибухала смерть екразитом
У пекучо-пломіннім вінку.

10.06.1944

6.

Краєвид — мов витинка з картону.
Тло — бліда, страшна, порожня синь.
Цю тривогу згубно-безборонну —
Не збагнуть нащадки поколінь.

Цю тривогу нудно-солодкаву
Передсмак нехибного кінця
Не уявлять ті, що взріють славу
В пізнім сяйві смертного вінця.

Як віддати? Слів біблійних треба,
Що в них пал пустині клекотить:
Це лунке, пусте, порожнє небо,
Цю безбожну неживу блакить.

10.06.1944

7.

Сучасники, о вбожество мізерій.
Де взяти слів із жовчи і вогня
І на якім вогнетривкім папері
Віддать нащадкам ад сліпого дня?

Тоді весна рождала чорні будні
В плачах дощів, в прудких судомах бур,
А літо люто грало в сурми судні
І голим жахом дихала лазур.

І так тривав червлений палом червень,
І душно гас, і загорався знов,
І на трояндах, як на свіжім стерні,
Під диким сонцем запікалась кров.

І вили гуни. І текли татари.
Й — поки тряслась беззахисна земля —
Безбожне небо повний келих кари
Зливало на оселі і поля.

Сучасники! Хто розбудить зуміє
Глухих і невидючих? Де ж візьму
Старозавітний пломінь Єремії
Щоб пропалить вже неминучу тьму?

19.06.1944
Варшава

8.

                І аще сатана сатану ізженет...
                Матф. 12.26

Призиваю поміч Гасподню
На убоге моє ремесло —
Ось безодня кличе безодню
І зло порождає зло.

І зло бушує, як повінь,
І зло поглинає світ...
Поможи мені лезом любови
Виконати заповіт.

28.06.1944
(Річниця Сараєва)