Мені здається, я кохаю,
І справжнє щось з'явилось знов.
Життя, як кригу, я ламаю.
Бо знаю, знаю - це любов.
Його побачу - серце мліє,
Без нього все мені гидке,
І вірю я - розквітне мрія,
Мов диво, любеє таке.
Той заслужив кохання ніжне,
Хто любить паростки верби,
Тоненьку гілку, хто не зріже.
Ногой не стопче і стеблин.
І я люблю свій теплий край.
Промінням сонячним зігрітий,
І гук моїх пташиних зграй,
Що вилітають в небо з свистом.
Чому ж в моєму серці біднім
Знайшлося місце для нього,
А я в очах його жадібних
Не важу зовсім нічого?
Нав що те
© Copyright: Ванда Банаховская, 2014
Свидетельство о публикации №114112609167
Свидетельство о публикации №114112609167
Рецензии