Чудово мрiялось менi

Чудово мріялось мені...
Летіли мрії сизокрилі.
Та оченята серцю милі,
Привиділись мені в імлі.

Темніє...Ніч іде до ранку,
Вечір згубив свою коханку.
Пішла до іншого,ось як,
Мигтить зірками неборак.

А також день,ніколи завше,
Її не бачив,тож не спавши,
Навіть немає і думок...
Зробить до ночі лишень крок.

Чудова,гарна,мила панна,
В убрання чорне,завше вбрана.
Та золотавими нитками...
Розшите вбрання,що квітками.

Чудово мріялось мені...
Стою,любуюсь у вікні.
Такими різними ночами,
Своїми сонними очами.

Та й манить,манить кольорами,
Мене до себе, зве гілками.
Що вітер шкряботить в вікно,
Для нас розчинене воно.

На повні груди п'ю повітря,
Воно колюче наче вістря.
Та й холодком йде по плечах,
Бо ж плине в гості по ночах.

Іде...І тихо-тихо з ранку,
Вкладеться спати вже на ганку.
А я стрічаю тихий день,
Що манить поглядом лелеки.

Рідним,красивим і далеким,
Оклик твій несе...Несе.
Побачити понад усе...
Твій погляд і твою осанку.

Пройма світанок свою бранку,
Її обличчя,серця стук...
Та й все,лишились тільки мрії,
Мій сон. Надії,де ж надії?

Дотик гарячих,ніжних рук.
  (Понкратова.О.В.)