Я дозволяю собі звикати до Тебе
Думати, згадувати, закриваючи вічі
В тебе жести і рухи – такі чоловічи
Але ж ти хлопчик. Та, мабуть, так треба
Щоб ми зустрілись під смарагдовим небом
Такі різнючі та вражаюче схожі
То може ми – просто такі перехожі
Що стрілись на мить – може й більше не треба?
Та я простягаю долоні у простір
І хочу натрапити в темряві тільки
На плечі Твої та вуста, що настільки
Нестримні і так біснуваті у млості!
Коханому. Нiчне
© Copyright: Марина Кириллова, 2014
Свидетельство о публикации №114112601080
Свидетельство о публикации №114112601080
Рецензии
