Сяяли зорі,били ключі,
Лилася чудова розмова.
Гірко лиш було,що було в ночі,
Та згадую знову і знову.
Тихо спливає джерельна вода,
Вітер гойдає билинку,
Вбрана весною у поступ хода,
Спинилась лишень на хвилинку.
Линуло сяйво,місяць гойдавсь,
Ріжком чіпляючи хмарі,
Вітрові линути ніби і зась,
Та дивиться в очі він карі.
Ніжно шепоче спокуси слова,
Наче фліртує з землею...
Падає навзнич зелена трава,
З косинкою в парі з моєю.
Тихо,ой тихо,сумують вітри,
Укравши з косей моїх хустку.
Та ніч все рахує і з покликом-три,
Ранок несе у підгузку.
Линуть чудові-вночі голоси,
Літа,що плине з піснями.
Не бачила більше такої краси,
Ніч,що слідкує за нами.
Сплять чорноокі,зелені поля,
Знову забувши розмову.
Наша чудова,наша земля,
Спить-просипається знову.
(Понкратова.О.В.)
Сяяли зорi, били ключi
© Copyright: Лена Грама, 2014
Свидетельство о публикации №114112500355
Свидетельство о публикации №114112500355
Рецензии