Шалене кохання - несправджене бажання

Весь час молив я Бога беззупинно,
щоб дав мені Він покохать невинно,
ту дівчину, що Ангелу подібна,
й немов лебідка на воді граційна

Господь почувши щирі ті благання
тієї ж миті виконав бажання.
Зустрів її й про все забув...
Щасливий, сам не свій я був.

Не знав тоді ще я що згубна її врода
Мене поглине наче бистра вода.
Я стрімголів у неї закохався
й зустріти вічність з нею я поклявся.

Дарма. Її я зовсім не цікавив,
лиш самолюбство її бавив.
Їй я зірки із неба дарував,
вона ж казала, що у неба я їх вкрав.

Не знав як бути й що робити треба.
Питав я у землі, питав й у неба.
Чому разом не можемо ми бути,
і як мені моє серденько повернути?

Ніхто мені ту відповідь не дав,
аж доки у лісок чарівний я не завітав.
Зустрів мене там солов'їний спів,
а мудрий крук лиш поглядом повів.

Аж раптом, серед лісу, звідки не візьмись,
галявина казкова, раз і появись..
Ана галявині тій квітів незліченна сила,
та мавка лісова.. Оголена!.. Красива!..

Поглянувши у дзеркальце сказала:
"Тебе, козаче, я давно чекала.
Чого просив отримав саме те, -
кохання своє пристрасне й сліпе.

Тиж бо просив щоби була тобі коханна,
взаємності ж ти не просив від неї ані грама!
Тож втратив ти навіки спокій свій душевний."
І по тім слові линула у гай зелений.

Я помарнівши зрозумів свою наївність.
Проте не зраджу слову свому вірність.
Я в вічності її буду кохати,
і все життя її одну буду чекати.