молитва

Що ж то ви накоїли, бісовії браття?
Розпалили чорнеє чортове багаття!
Домовчались? Навкруги скоїли руїну,
Відчинили браму зла.
                Скільки в домовину
Полягло. А скільки ще ляжуть не по волі?
Не вітри, сирітський щем виє в голім полі,
То не листя, зойк батьків падає додолу,
Злидні лізуть на поріг, проганяють долю.

Схаменіться!
                Де там, де..? –
                Бісове отроддя!
Голод в холоді гуде,
                біль безчестя водить…

Вставай, моя земле, вдовиная мати,
Своїх козаків серед степу ховати..
Як сліз бо нема, голоси: «Мій козаче!»
А небо, хоч зимно, дощами заплаче!
Вставай, загорнися у свитку подерту,
Гукай на всі груди: "Ой, сину мій, де ти?"
І, може,  Син Божий із неба почує...
Тоді по-сирітському вдвох заночуєм
У полі, я стану тебе зігрівати
І тихо співати: "Спочинь, моя мати..."
Назавтра піднімемось. Буде субота.
Звичайна, не Божа... Підем до роботи.
 
Відважних братів народи мені, мати!
Бо треба, щоб було кому захищати.

Безсмертних синів народи, чуєш, мамо,
Щоб сонце у розпачі з неба не впало!

Що ж то ви накоїли