Наче солнце затяглося чорною хмарою,
Так я увійшла у твоє життя...
Безтілесним мороком, наче, примарою
Що веде тебе шляхом до небуття...
Я лиш тінь за твоєю спиною,
Що купає у Ночі крила твої
Віддайся мені лише на хвилину,
І я покажу Тобі свої сни
Сни, сповнені болем та відчаєм
Невимовне бажання придушує страх
Чи достатньо сили, щоби освідчитись?
І завмерти навіки в твоїх руках..
Я вдихну повні груди смутку осіннього,
З вітром пісню я затягну,
І з дощем на долоні твої полину,
Наче свічка загасну, і безслівно піду
А на плечі твої все спада сивий сніг,
Огортаючи білу постать твою.
На прощання торкнуся я вуст твоїх,
І до пекла свого їх смак заберу.
Примара
© Copyright: Ксастуриат, 2014
Свидетельство о публикации №114112009399
Свидетельство о публикации №114112009399
Рецензии