Василий Поддубняк - Радоваться б еду на Подолье!

Из украинской поэзии:

Василий Поддубняк

* * *

Радоваться б: еду на Подолье!
В говорливом поезде – бедлам.
Маму в край родной везу невольно, –
Не нужна здесь мама лекарям…
Птах кричит…  И крона, как бумага…
Выбрали картошку
На селе…
Поезд мчит.
И беззащитна мама
На большой и маленькой земле.
– Эх, пожить бы…
Словно ощущает,
Что врачи не всё сказали ей.
А над тихим сумеречным краем
Свет вселенной глуше фонарей.
Даже думы слепы и убоги:
Гаснет даль у матери в очах.
… Вот и всё: ни края, ни дороги
Дьяк с Россоши ...
Библия ...
Свеча ...
Ночь долга…
И родина ли это?
Солнце наверху, а снизу – мгла.
Может, мама с журавлиным следом 
Насовсем уходит из села.

Перевод с украинского М. Ахмедовой-Колюбакиной

Василь Піддубняк

* * *

Це б радіти: їду на Поділля!
В гамірливім поїзді – бедлам.
Маму в рідний край везу в неділю,-
Мама не потрібна лікарям…
Птах кричить… На шмаття рвуться крона …
Вже копають села
Картоплі….
Поїзд мчить.
І мати безборонна
На великій і малій землі.
- Це б пожити…
Наче відчуває,
Що не все сказали лікарі.
А над звечорілим тихим краєм
Світить всесвіт думам ліхтарі.
Та не видно думам вже нічого:
Гасне даль у матері в очах.
…От і все: ні краю, ні дороги.
Дяк з Росоші…
Біблія…
Свіча…
Довго – ніч.
Невже це батьківщина?
Сонце угорі, внизу – імла.
Тільки слід у небі журавлиний -
Він мабуть назовсім – від села…