Ти знаєш, цю тишу, напевно, нікому не вбити.
Я вірила людям… І знову лишалась сама.
Вчилася знову – шукати, творити… жити.
І знати, що слово – то звук: було – і нема.
Ти знаєш, цю віру, напевно, ніхто не здолає –
Я ж досі шукаю радість в холодних очах,
Я ж досі надіюсь, що щастя моє десь блукає,
Я поки що, просто, його не знайшла… Не змогла.
Ти знаєш, цей вечір, напевно, ніщо не замінить.
Він завжди сидітиме в пам’яті сірою плямою.
Тиша… Дощі… Болотяна ніч… Не повіриш!
Я думала, серце навчилось хворіти обманами.
Ти знаєш, цю тишу, напевно, нікому не вбити.
Пальці зігрілись… І ніжність в душі ожила…
Чай вистигає… Треба ж якось його допити…
Я вірила людям… І знову лишилась сама.
19.01.14
Ти знаеш...
© Copyright: Инна Омут, 2014
Свидетельство о публикации №114112004295
Свидетельство о публикации №114112004295
Рецензии