Умившись слізно на зорі дощами,
Закутавшись в мереживо із мрій,
Пішла Любов осінніми стежками,
Шукати дивне озеро НАДІЙ...
В дарунок не змогла прийняти зраду,
(Любові теж бува короткий вік),
Під шелест і кружляння листопаду,
На муки Хтось страшні її прирік...
Іде Любов... журбу свою колише,
Милується, як гра багрянцем сад
Й шепоче тихо: вже немає більше,
Нема тобі дороги вже назад...
Навіщо ж було сильно так кохати
До самоспопеління...забуття?
Минає все...мине і біль від втрати...
Що ж ти хотіла?...Це ж і є життя...
Ішла Любов...молилася: Благаю
Благослови ж дорогу, Боже мій,
Ти ж подивись: самотня йду по краю,
Шукати дивне озеро НАДІЙ....
Озеро надiй...
© Copyright: Наталья Кислощук, 2014
Свидетельство о публикации №114111500149
Свидетельство о публикации №114111500149
Рецензии