Траншеями розорані поля –
І бреше той, хто братом називався
Про двох рабів і вбитих немовлят,
Впиваючись вигадливістю фарсу.
Бо що йому заплакані жінки?
Він матері та Бога відцурався –
І продає дітей за копійки,
Та з дріб’язку не зробиться багатства.
Самі лише надгробки та вінки
З обох сторін, невпинна канонада.
У когось тільки вибиті шибки,
А хтось і не повернеться з-під «Граду»;
А хтось не буде більше навесні
Пшеницю в теплу землю засівати.
Хай кажуть: «На війні, як на війні», –
Але за що такі безмежні втрати?!
За що полям – траншеї, а не цвіт,
І сльози – цим домашнім Берегиням?
Хай кажуть, що такий – жорстокий – світ,
Я вірю в мир і єдність України.
10.11.14
Траншеями розоранi поля...
© Copyright: Ульяна Кривохатько, 2014
Свидетельство о публикации №114111102397
Свидетельство о публикации №114111102397
Рецензии
