Память о войне
КРОКВАМ ЛІТА 46-го
( інвалідське, радісне…)
(Адамові, батькові мого товариша, та побратимам його)
І
нові
на зрубі
лаштують вже крокви
сільські теслярики дзвоном сокир
(солдатики, ті, що відстояли мир!)
у кожній стропилині – пам’ятник кроку.
а він забуває, що підперезаний,
наш майстер, ремінням по тілу,
обмацує зріз – щоб все до діла!
хапається хвацько, рипить протезом він.
застигне на хвильку, як щось пригадує,
і шепотом в небо: «робота ж як радує!»
та пам’ять сльозою у нім вогневійна –
і зронить він спомин під вії-стріхи…
а крокви вдовині – як доленьки віхи…
ОЙ, НЕ ЗГОРАЙТЕ, КРОКВИ, У ВІЙНАХ!
НЕ ТАНЦЮВАЛИ… (родині І.)
«Танцювали тато з мамою
На моєму на весіллі». Іван Низовий
Ой, не танцювали тато з мамою
на весіллі своїх синочків!..
Хоч ростили-леліли немало їх –
одинадцятеро (та дві дочки!).
Скільки щастя було, як зростали:
витирали сльозу – не солону! –
сад садили, криниці копали,
(і… мене знайшли серед льону).
Розлетілись сини завзяті,
заклопотані – працелюби!
Будували життя, і на святі –
на короткім! – сурмили в труби.
А з війни йшли листи похоронні…
І сивіли батьків наших скроні…
БЕЗІМЕННІ?
(Честі і гідності відомим, вічній памяті і славі
Невідомим – Солдатам Другої Світової)
/на спогади бійця французького Руху Опору Гаврилова Миколи/
– То наші невідомі імена?
Ми серед тих, що безвісти пропали?!
О, ні! Нас дуже добре знали
Ті, з ким пліч-о-пліч воювали,
І ті, що вдома нас чекали…
Та імена забрала та війна,
Що між собою сатаністи-сталіністи
Та знавіснілі маренням фашисти
Затіяли, діливши мирний світ!
О, скільки горя!.. Скільки крови й сліз
Пролито нами… ними… цілим світом –
Бери й наповнюй новії байкали!..
І скільки тих, що безвісти пропали…
А Богу всі відомі імена.
Свидетельство о публикации №114111111512