Отак чекати..

А знаєш, цей вечір розкаже мені думки,
Посадить в таксі, і відправить кудись за вітром.
Ти казав, що я точно, як всі вони,
Що були колись.
Ти мені говорив, що не я та квітка!
Що не я та мрія, за якою ти підеш в тінь,
За якою ти вийдеш, не рахуючи ночі хвилини,
За якою ти псом на сталевім шнурку підеш скрізь…
Що не я твоя доля! Не я твоя сила!
Ти мені говорив, а звуки летіли повз…
Повз серце і душу… Я їх чути тоді не хотіла.
За тобою, збиваючи шкіру, крізь дощ і мороз…
Я кохала тебе… Ти пробач, але так як уміла!

А знаєш цей вечір розкаже мені думки,
І я зрозумію, що в цьому є крихта правди.
Ти мені говорив, обіцяв... Ти не знав, що хотів.
А я сяду в таксі… З мене досить… Це було справжнім!
Сніг стелився доріжкою болю, печалі і сліз…
Поламаних мрій… Незліченних: «Потрібно прощати!»
Опускаючи очі… Більше немає таких на Землі
Ідіоток, як я… Які будуть отак чекати.
01.12.2013