Так сумно, коли помирає весна,
А в серці живе, лиш холодна зима,
Коли ти втрачаєш смисл життя
І хочеш поринути у забуття.
Коли знаєш, що не зможеш зростити сади,
Коли холодно й сумно біля води.
Колись моє серце нещастя не знало,
Воно, чогось, так сильно жадало.
І тут настала мить останньої надії,
Настав цей час бажанної події.
Я мріяла нею, чекала, хотіла,
Як пташака світ мрій своїх облетіла.
Та мрія не збулася, скінчився сон
Й живу вже не я, а тільки мій клон.
І небо заплаче зі мною дощами,
Сірими, гіркими, сумними сльозами.
Моє серце, спочатку, буде палати,
І я знаю, ніхто не буде втішати.
Потім, в сердце прийде холодна зима,
Тіло для душі стане наче тюрма.
Правда ж, сумно, коли помирає весна?..
10.03.2008р
Сумно, коли помира весна
© Copyright: Мария Землянская, 2014
Свидетельство о публикации №114110901666
Свидетельство о публикации №114110901666
Рецензии