цей день, неначе дежавю запам'ятаю,
боюсь я спати, адже знов наснишся ти.
ми інь та янь, котрі ідуть до раю,
щоб там кохання й біль знайти.
а дні минають швидко й сумно,
немає змін у нашому житті.
і сльози тепер капають безшумно,
і річка вже існує без води.
чи то так склалося на небі,
чи знов триває довго сон.
та ти тепер в моїй потребі,
не хочу інших я персон.
сприймай цей вірш немов молитву,
що шлях шукає в твою тінь.
я мабуть вже програла битву,
та буде й інша ще, амінь.
***
© Copyright: Яся Бойваленко, 2014
Свидетельство о публикации №114110610999
Свидетельство о публикации №114110610999
Рецензии