Несито тицяють носами
у бік чужої матері,
кігтями розривають тіло
невміло,
скавучать ще, не виють,
морди кров'ю першою умиють.
Не болить їм, бо чужа вона,
мовчазна і нескорена,
прекрасна,
хоч ранами спотворена!
Незрозуміла, згорьована,
солодка і тепла.
Прокладають вовченята
дорогу до пекла
по тілу змученому.
Не вовками, вовкулаками виють,
крові тієї повік не змиють,
зайди-чужинці непрохані,
сльозами гіркими тавровані.
Тремтіть, вовкулаки люті,
крики материнські почуті!
Кулі, любов'ю посріблені,
вірністю гартовані,
знайдуть серце вороже!
Допоможи нам, Боже!
Вовченята
© Copyright: Таисия Цыбульская, 2014
Свидетельство о публикации №114110100397
Свидетельство о публикации №114110100397
Рецензии
