Колись моя душа прийде до Бога...
І віч-на-віч спитає Він мене:
Ну, що ж...давай розповідай, Небого,
Як видалось тобі життя земне?
Тоді Йому сказати правду мушу,
Бо Бог все знає...і брехать - не слід...
Скажу Йому: Я зберігала душу
І у житті лишить хотіла слід...
Дивися ж сам, що по собі лишила:
ОЦЕ сліди - що від душевних мук,
А ЦІ сліди - коли Тебе просила
Кохання щирого без втрат і без розлук...
Та Ти давав мені багато більше,
Чим іноді посміла я благать...
Я часточку душі поклала в вірші -
По них її Ти можеш прочитать...
Доводилось і плакать, і радіти...
Тепер мене, як знаєш - так суди...
Та...найдорожчий слід - то мої діти,
Бо...в них - моє життя...мої сліди...
-А це чиї сліди?...Чия дорога?
Якась чудна...то прірви...то мости...
-Та це ж мої сліди до тебе, Бога,
Коли я падала...і...зводив мене ти...
Свидетельство о публикации №114110102540
Евгений Алексеев 4 29.11.2014 23:04 Заявить о нарушении
Наталья Кислощук 30.11.2014 09:34 Заявить о нарушении
Наталья Кислощук 30.11.2014 10:55 Заявить о нарушении