Такий туман – убрід не перейти,
Півначерком – дерев дереворити,
Автобус сонно суне до мети,
Везе народ – замучений, розбитий,
Мов паралітик. Роздоріжжя снів,
Хто в них пірне до дна – той дивні перли…
З вершин донизу – ранок замаснів,
Пильнуй айфона, заким ще не сперли.
Ні жар, ні холод не спиня – пливуть
В автобусі, щоб зносить труд і спрагу,
І голод ще… Ранкова каламуть,
Дими торфовищ, черга до продмагу…
А тиша – буцім світ заліг в барліг,
Така ранкова тиша безборонна…
І тільки – гуп! – лупає десь горіх,
Немов скалу, розхристана ворона.
iвано яковичо жовтень
© Copyright: Ганна Осадко, 2014
Свидетельство о публикации №114103005125
Свидетельство о публикации №114103005125
Рецензии
Зносить і труд, і спрагу, й голод, бо вам призначено...
Будем надеяться, что будет разбита скала.
Галина Иззьер 19.03.2015 05:11 • Заявить о нарушении
Будем надеяться, что будет разбита скала.
Галина Иззьер 19.03.2015 05:11 • Заявить о нарушении
На это произведение написано 6 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.