Твоя любов так рідко гріє,
До тебе вже не йду у брід,
І вже душа так не радіє,
Бо серце стало, як граніт.
Клюють пташки вже горобину,
Складає білка в дупло глід,
До твого серця не прилину,
Дивлюся з сумом тобі в слід.
І стало холодно так серцю,
І де тепер його зігріти?
Лиш тінь кохання у віконці,
І в памяті буде сіріти.
Колише вітер павутину,
І роздягає вже березу,
Тебе щоночі й білу днину,
Жду біля свого перелазу.
Моя любов лиш насмішила,
І всипала у скроні просинь,
І вже не чути спів пташиний,
І літа краски стерла осінь.
Автор Н.П.Рубан.
Моя любов лиш насм шила
© Copyright: Надежда Рубан, 2014
Свидетельство о публикации №114102705509
Свидетельство о публикации №114102705509
Рецензии