Марина - Маринус..

                Вона жила, любила і мріяла,
                але життя раптово обірвалося...
               
Марина, «Маринус» - iм’я незвичайне.
Море  без меж, таємниця глибин.
Хвилюєш, бентежиш i раптом зникаєш –
Лiд,  полум’я, разом  - вiдлив i прилив.

Лилєя – красою розкiшна царiвна,
Як сонце багрове за море ідеш.
Зеленою хвилею котиш спокiйно,
А потім раптово на гребень встаєш

I падаєш  шумно, і ярко, i бурно,
Всю волю свою концентруєш в собі.
I шармом чаруєш красиво, лазурно,
Приборкуєш  сили стихії  морські.

Марина – чарівна, надійна, спокійна,
Розумна, смілива, чутлива, сама
Ідеш по життю досконала і вірна
І раптом зникаєш в своє забуття.

Ось тільки забути тебе не можливо,
Твій погляд, твій голос, чарівну красу.
Збагнути душі таємницю важливо,
Важливо пізнати твою глибину.

О ту глибину, звідки черпала сили,
Емоцій яскравість, надію живу,
Але не хотіла прийняти реальність,
О ту незбагненну, о ту непросту.

І раптом вночі ми чуємо голос,
Далекій, знайомий і дуже близький.
Він  лине до нас  і  чарує  як лотос
Бентежить, хвилює, такий дорогий:

«А ви не хвилюйтесь за мене, не плачте.
Вам раджу радіти, любити , творить.
Не зичте мені ви ні суму, ні жалю,
Я вас пам’ятаю і  буду любить.

Життя  - воно є, воно вічне і буде,
А тільки мене з вами просто нема.
Я – просто Марина,  я моря – стихія
Я сріблом блищу вам, я – піна морська.

Вам сонечко світить, теплом зігріває.
Я зичу вам променя ясного світ,
Послухайте голос морського прибою,
Я хвилею тихою шлю вам привіт.

PS.
 Марина - від латинського: "маринус", що означає морський
 
У ранніх  християн лотос  вважався квіткою Світла, яка символізувала  Трійцю і Христа.  Також лотос був траурною квіткою у греків, римлян і перших християн.