***
Нарешті я дивлюся в очі,
майже не чуючи биття.
Я утримуюсь щомочі,
віддаючись у забуття.
І сказать, що здуло вітром–
знову обдурить свідомість.
Сердечна ємність повні літри,
перетворені в цю повість.
Дивитись довше за хвилину,
чесно кажучи, не можу.
Я до тебе зараз лину,
а розум каже, що негоже.
Пішов колись на оклик серця,
болю більше у рази.
Ліпше піду через дверці,
у широкії лани.
Там колоски твоє волосся,
пшениці запах – кращий сон.
Я вип’ю залпом весь цей простір
і піду в власний унісон.
Ти палюче в серпні сонце
і колиш душу, наче кактус.
Я загляну в твоє віконце
і участиться власний пульс.
Ти вічно житимеш в поеті,
як чистий образ у вірші.
Я розчинюсь в житті, як в небі.
Криштальний спогад ти в душі.
Нарешт я дивлюся в оч...
© Copyright: Даниил Корженевский, 2014
Свидетельство о публикации №114102506069
Свидетельство о публикации №114102506069
Рецензии
