Три століття потому тебе чекатиме втома.
Вдома дзвінка тиша і пустота
Всередині гучно нагадує про себе,
А ти все випалила. Нещадно і якось
Швидко. Забула з якої планети,
Й чиї зорів твоїх кишенях
Намагаються воскресити спогади.
Та дарма. Знову топиш їх у вині.
Холодними пальцями в кишеню пальто.
Кляті сигарети. Де вони?
І зорі ранять тебе.
Нагадують, що була поза системою.
Лаєшся, закурюєш й наказуєш собі.
Забути все. Особливо його планету.
Й оті осоружні зорі, що тоді
Сяяли над ліжком.
Життя тепер недочитана книжка,
Кинута на полицю.
Три століття потому твій Всесвіт згорить
Знову, як того атомного літа.
До ладу приводиш розбите серце
Й склеюєш улюблену чашку.
Її особливо шкода.
Та вже й байдуже. Минуле забуте.
Чи просто шукає нагоди провідати.
Зорі в кишені дзвенять без упину.
На твоїй планеті поки що спокійно.
Зор в кишен
© Copyright: Алла Паранойя, 2014
Свидетельство о публикации №114102400506
Свидетельство о публикации №114102400506
Рецензии